Верховний Суд України зробив правовий висновок у справі № 6-954цс16 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортною пригодою.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухових, - вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, заподіяна внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею тисячу сто дев'яносто дві ГК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду та такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі .

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ГК України факт нанесення шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, і / або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язано з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деликтного зобов'язання.

Воно виникає з факту заподіяння шкоди та припиняється належним виконанням в момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її нанеслао. Сторонами деликтного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується власником джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди і тому подібне) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування заподіяної потерпілому шкоди безпосередньо особою, яка її завдала, а іншою особою, якщо законом передбачена така обов'язок.

Так, згідно зі статтею 999 ЦК законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відноситься цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів відповідно до спеціального Закону України від 1 липня 2004 року № тисяча дев'ятсот шістьдесят один-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № тисяча дев'ятсот шістьдесят один-IV) .

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № тисяча дев'ятсот шістьдесят один-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та / або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV ).

Відповідно до статті 6 Закону № одна тисяча дев'ятсот шістьдесят один-IV страховим випадком є ​​ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та / або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування і в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням в цих межах покривається оцінений збиток, заподіяний внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі і шкоду, пов'язану із смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування має відповідати розміру оціненого збитку, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується вказаною страховою сумою.

З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник і страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, нанесеної третім особам внаслідок вчинення ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Заподіяння потерпілому в результаті ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування заподіяної шкоди в повному обсязі кореспондує з відповідним обов'язком боржника (особи, яка заподіяла шкоду).

У той же час таке ДТП служить підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають один одного. Деліктне зобов'язання - початкове, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є заподіяння шкоди. Зате страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми і в разі, якщо подія, внаслідок якої заподіяна шкода, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неотримання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його отримання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття збитків) не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, і особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок по здійсненню страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена ​​або не встановлена ​​в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого йому на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка заподіяла шкоду, є абсолютним і не може бути припинено або обмежено договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і був укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право отримати страхове відшкодування, але не зобов'язує отримувати його. При цьому відмова потерпілого від права на отримання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному і договірному. Він вільно, на власний розсуд вибирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно на-віч, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, з вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика і надалі до особи, яка заподіяла шкоду, при наявності передбачених статтею тисяча сто дев'яносто два ГК України підстав.

Джерело: Журнал «Я і Закон»