Дана стаття не є повною інструкцією щодо дій по отриманню страхового відшкодування, однак покликана уникнути непорозумінь у випадках, які не є достатньо поширеними на практиці.

Отже, як отримати страхове відшкодування по "цивілці".

Про відшкодування збитків винуватцем та наступне звернення до страховика

Існує думка, що у разі настання страхового випадку, страхувальник (винуватець ДТП) може сам відшкодувати потерпілому заподіяні збитки, а потім звернутись за компенсацією до страхової компанії. Одразу хочеться застерегти, що у страхувальника за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів не виникає права регресу до страховика, який видав поліс. І ось чому.

Загальні правила регресу встановлені статтею 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). У частині першій зазначеної норми вказано: "Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом."

У разі настання страхового випадку винною є не страхова компанія, а водій транспорту, який заподіяв збиток. Отже, очевидно, що в порядку регресу до страховика звертатись немає підстав. Водночас ч. 37.5. ст. 37 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" (далі – Закон) надає право страхувальнику отримати компенсацію його витрат у випадку, коли такі витрати здійснювались за згодою страховика. В іншому випадку страховик може відмовити в компенсації.
У такому разі, варто отримати від страховика письмове погодження на відшкодування витрат потерпілому з зазначенням погодженої суми.

Наслідки прийняття судом рішення без залучення страховика

Непоодинокі випадки, коли при розгляді цивільної справи про відшкодування збитків внаслідок ДТП до участі в ній не залучається страховик, який застрахував цивільну відповідальність відповідача по справі. Більш того, на практиці зустрічаються ситуації, коли відповідачі не тільки не клопотали про залучення страховика, але й повністю визнавали позовні вимоги. Після винесення судом рішення про стягнення з відповідача збитків, останній надає це рішення в страхову компанію з вимогою оплатити його борг на користь потерпілого.
Такі вимоги не мають обов’язкового характеру для страховика, якщо він не є стороною у справі.
У рішенні суду зазначається з кого має бути стягнено кошти. Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України. Відтак, у разі провадження дій по примусовому виконанню рішення органами Державної виконавчої служби стягнення буде здійснюватись саме з відповідача, а не з його страховика.

Зменшення страхового відшкодування на суму ПДВ

Ряд страховиків при виплаті страхового відшкодування зменшують його на суму податку на додану вартість (ПДВ).
На глибоке переконання автора така позиція абсолютно не базується на законодавстві.
По-перше, у випадку, коли для визначення розміру збитку проводиться автотоварознавче дослідження, вирахування з розміру збитку будь-яких податків (в т.ч. ПДВ) не передбачено законодавством. А отже, воно незаконне.
По-друге, у разі виплати страхового відшкодування на основі платіжних документів про ремонт автомобіля, відшкодування здійснюється з урахуванням наступного. Відповідно до ст. 29 Закону в зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу. Тому, якщо вартість робіт, запасних части чи матеріалів включає в себе ПДВ, то він є складовою збитку, а відповідно має бути відшкодований страховиком.

Постанова суду про адміністративне правопорушення

Під час врегулювання справи про виплату страхового відшкодування страховики серед інших документів вимагають подачі копії постанови про адміністративне правопорушення.
З приводу правомірності такої вимоги страховика існують дві найпоширеніші думки. Одні вважають, що така вимога не ґрунтується на законодавстві, оскільки такий документ не міститься в переліку ч. 35.2 ст. 35 Закону. Інші вважають, що такий документ необхідний для визначення вини учасників ДТП.
На користь першої версії свідчать Рекомендації Моторно-транспортного (страхового) бюро України (МТСБУ), схвалені Президією МТСБУ (протокол № 153 від 27.04.2006 року). Хоча в пункті 2.4. згаданих Рекомендацій прямо не зазначено, що вимога страховика надати копію постанови є незаконною, проте надано роз’яснення, що виплата може бути здійснена без цього документу. Однак, в цьому ж пункті вказано, що постанова суду має оцінюватись на рівні з іншими доказами, що в свою чергу передбачає її наявність в розпорядженні страховика.

Посилання при цьому в Рекомендаціях на ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК) не виглядає переконливо, оскільки:

1. цей нормативний акт, як процесуальний документ, регулює порядок здійснення цивільного судочинства в Україні, а порядок здійснення виплати страхового відшкодування регулюється Законом;
2. постанова про адміністративне правопорушення в контексті Закону (п. ґ). ч. 35.1. ст. 35) розглядається як доказ, що підтверджує вимогу потерпілого відповідно до законодавства, а не як підстава звільнення від доказування (ст. 61 ЦПК). Не скасована у відповідному порядку постанова про адміністративне правопорушення є достатнім доказом.

Автор даної статті дозволить собі не погодитись в повній мірі з жодною з наведених думок про правомірність витребування страховиком копії постанови про адміністративне правопорушення. Для з’ясування даного питання звернемося до законодавства і дізнаємось, що потрібно для того, щоб ДТП було визнано страховим випадком.

Стаття 6 Закону:
"Страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором." Питання цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду врегульовано Главою 82 ЦК. При цьому, заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, яким є автомобіль, регулюється двома статтями: ст. 1187 "Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" та ст. 1188 "Відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки". Зі змісту даних норм випливає, що вони мають взаємовиключний характер. До того ж ст. 1188 ЦК є спеціальною нормою по відношенню до ст. 1187 ЦК. Тобто, одночасне їх застосування для одного випадку не можливе.

Розглянемо кожну з них. І почнемо зі ст. 1188 ЦК: "Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

• шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
• за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
• за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення".

Як бачимо, для з’ясування взаємної відповідальності осіб, що керували автомобілями під час ДТП необхідно визначити вину кожного з них у заподіянні збитків.
Статтею 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що справи про ДТП розглядаються судом, а отже, вину у заподіянні шкоди може встановити тільки суд.
З наведеного вище випливає, що для виплати страхового відшкодування по страховому випадку, який мав місце внаслідок зіткнення автомобілів, страховик має право вимагати копію постанови про адміністративне правопорушення.

Однак, трапляються випадки, коли шкода заподіяна ДТП не є наслідком взаємодії джерел підвищеної небезпеки (автомобілів). Таке може мати місце, наприклад, при наїзді на майно потерпілого, яке само по собі не є джерелом підвищеної небезпеки (будинок, огорожа тощо). А також при наїзді на припаркований автомобіль, оскільки в даному випадку останній не є джерелом підвищеної небезпеки.
В такому випадку, згідно зі ст. 1187 ЦК цивільно-правова відповідальність особи (а відповідно і страховий випадок) настає незалежно від її вини. Отже, потерпілому необхідно довести сам факт заподіяння шкоди саме цим автомобілем під керуванням саме цієї особи. На думку автора, належним підтвердженням такого факту буде довідка органу ДАІ про обставини дорожньо-транспортної пригоди, в якій ці дані будуть зазначені.

Постанова суду про закриття справи про адміністративне правопорушення

Ще один нюанс, пов’язаний з постановами суду по справах про адміністративне правопорушення полягає в наступному.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення може бути накладено не пізніше як через три місяці з дня вчинення правопорушення.
Однак, непоодинокі випадки, коли матеріали до суду надходять зі значним запізненням. Та і суди нерідко зволікають з розглядом справ. Як наслідок – на момент винесення постанови всі строки спливли. В такому разі, суддя виносить цілком обґрунтовану постанову про закриття справи, в зв’язку зі спливом термінів притягнення до відповідальності.
Таку постанову страховики в основному не приймають як документ, що підтверджує наявність страхового випадку. Проте така позиція є сумнівною, оскільки ненакладення стягнення не свідчить про відсутність страхового випадку.
В такому разі варто наполягати на виплаті відшкодування на підставі наявних документів. В іншому випадку – звертатися до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування. При цьому потрібно клопотати перед судом про витребування та долучення в якості доказів матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

Права пасажирів, що перебували у транспорті на момент ДТП

Протиправною є також відмова страховика у здійсненні відшкодування потерпілим, які знаходилися у автомобілі, водій якого не винен у ДТП.
Річ в тім, що відповідно до ч. 2 ст. 1188 ЦК якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. Ця позиція неодноразово підтверджена практикою розгляду таких справ Верховним Судом України. Для прикладу можна привести ухвалу Верховного Суду України по справі № 6-22212св08 від 11 березня 2009 року.

Отже, потерпілий може адресувати вимогу про відшкодування шкоди до будь-кого з учасників ДТП, або до їх страховиків (за умови, що їх відповідальність застраховано). При цьому ступінь спорідненості та інші відносини між потерпілим і адресатом вимоги про відшкодування шкоди не впливають на зобов’язання страховика.

Відшкодування за шкоду, пов’язану із смертю потерпілого

Побутує думка, що у випадку смерті потерпілого сума відшкодування дорівнює ліміту відповідальності страховика (страховій сумі) – 51000,00 грн. Однак, це не так.
В зв’язку зі смертю потерпілого відшкодуванню підлягають лише ( ст. 27 Закону):

• витрати на поховання;
• частина неотриманих доходів потерпілого, яка кожному утриманцю належала б при його житті, за вирахуванням пенсій, наданих утриманцям внаслідок втрати годувальника.

Отже, на практиці може трапитись, що за відсутності утриманців страховик може відшкодувати тільки витрати на поховання потерпілого.

Наслідки неповідомлення страховика страхувальником і потерпілим

Закон зобов’язує учасників ДТП не пізніше трьох днів повідомити страховика, з яким було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності про настання пригоди.
Однак, неповідомлення про подію страховика не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування потерпілому.
Якщо ж страхувальник не повідомив страховика, то після виплати відшкодування страховик може звернутися до нього з вимогою про відшкодування здійсненої виплати.
З огляду на це, автор радить повідомляти страховика письмово з отриманням відмітки про отримання повідомлення. Адже після письмового повідомлення страховик зобов’язаний направити аварійного комісара чи експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. При цьому термін направлення – три дні включаючи день повідомлення. Якщо протягом цього часу страховик не направить аварійного комісара чи експерта, потерпілий має право сам запросити аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. В такому випадку вартість дослідження відшкодовує страховик.